ДУХОВНЕ ОКОРМЛЕННЯ СУЧАСНОГО КОЗАЦТВА

Відродження козацтва. Взаємовідносини між Церквою і козаками в наш час вийшли на серйозну, плідну основу.

Пройшли ті часи, коли над козаками лише посміювалися, жартівливо могли називати їх «рядженими».

Сьогодні подібного погляду на козацтво може дотримуватися лише той, хто або зовсім незнайомий з його історією і ніколи не бачив справжніх козаків, або спочатку в силу якихось темних причин сприймає його негативно.

Ми працюємо не з фольклорним козацтвом, а з людьми, що говорять по справі і виконують свої слова.

Сьогодні козацтво — реальна сила, з якою варто рахуватися. Але кому багато дано, з того багато і спитається.

Церква докладає зусиль для духовної підтримки козацтва, що відроджується, чекає й від нього відповідальної допомоги. Від гасел і гарних слів необхідно перейти до справи: своїм прикладом виховувати дітей, давати їм духовну освіту, будувати економічно міцні козачі господарства, зводити храми, підтримувати здоровий баланс відносин в суспільстві.

Тому Церква завжди закликала, і закликатиме козаків до однодумності в дусі православної братської любові і розуміння.

З моменту відродження козацтва на Україні пройшло більше двадцяти років. Ці роки вмістили в себе успіхи і труднощі, гарячі суперечки про завдання козаків в нових історичних умовах, широкий діалог з державною владою і всіма верствами суспільства.

Головний підсумок, який ми можемо підвести сьогодні, полягає в тому, що козаки справою довели свою необхідність. Країна, народ, і церква побачили, що козацтво це не тільки історичне свідоцтво величі, а й запорука нових звершень.

Бути козаком означало сповідувати Православну Віру, але, на жаль, на сьогоднішній день союз Церкви і козацтва часто сприймається лише як формальність.

І церква бачить реальну можливість відродження козацтва і від усього серця прагне допомогти йому встати на ноги. Адже справжніми козаками стануть тільки тоді, коли поряд з державною дисципліною і традиційним укладом вони знайдуть духовну основу свого життя, відчують себе православними людьми.

Церква піклується про це: створено Синодальний відділ по взаємодії з козацькими організаціями України, в кожній єпархії призначені священики, відповідальні за роботу з козацтвом. Особливу увагу цьому питанню приділяють правлячі Архієреї єпархій, розташованих в областях традиційного проживання козаків.

Не помилюся, якщо скажу: головною і основною метою сучасного козацького духівника є справжнє, органічне воцерковлення козацтва як явища і кожного козака як неповторної, унікальної особистості.

З урахуванням тієї обставини, що козацьких спілок і співтовариств, які декларують вірність канонічній Матері-Церкви, в одному лише Запорізькому краї кілька, кожну з цих організацій окормлює свій власний духівник, благословляємий на це служіння правлячим Архиєреєм.

У свою чергу, кожен з верховних отаманів Запоріжжя повинен враховувати обставини, що на території нашої області розташовані відразу дві єпархії, причому обидва правлячих Архієрея діяльно беруть участь у всіх процесах, пов’язаних з козацьким рухом в найширшому розумінні цього слова.

Життя козацьких спілок і співтовариств священик повинен заповнити істинною духовністю, де на перше місце виходить зв’язок людини з Богом шляхом слідування традиціям і вченню Православної Церкви, а не бунтарської гордині.

Святіший Патріарх Кирил чітко сформулював пріоритетну мету козачого духовенства: «Перед Церквою стоїть велике завдання — воцерковлення наших козаків. Бути православним це не означає фольклорно виконувати традиції. Бути православним це не тільки вміти хреститися і знімати шапку в храмі. Бути православним — це означає сполучати, в першу чергу, моральний Божий закон зі своїм життям. Те, чим завжди було сильно козацтво, сила духу, а без сильної віри не може бути сильного духу. Ось чому і існував такий органічний зв’язок між Церквою і козацтвом. І так важливо, щоб цей зв’язок сьогодні зміцнювався. Козацтво — це не тільки зовнішні розпізнавальні символи, знаки; козацтво — це спосіб життя, зокрема, що формується під духовним впливом православної віри ».

У відродженні такого козацтва зацікавлена церква.

У нинішній час, в силу історично сформованої ситуації в Україні, сучасні козаки в основному не долучені до релігійного, духовно-моральному, історичної спадщини свого народу.

Тому, головне завдання священика окормлюючого козацтво проповідувати про те, що Бог є, істина тільки в православному християнстві, і історична духовна місія козацтва в охороні Віри Православної і своєї землі від видимих ворогів, при цьому бути місіонером і апологетом здійснюючим катехізаторську роботу в середовищі козаків, бути досвідченим духівником, тому що важливо не просто навчити знанням основ віри, але найважливіше — це передати досвід духовного життя без чого неможливо слідувати козацькому заклику: «Хто хоче прийняти усілякі муки за святий хрест приставай до нас». Козацька душа — душа християнина, тому всі досягнення і подвиги козаків — це служба Богу Всевишньому, і постраждати за віру було особливою честю для всіх воїнів.

Козаки свято виконували всі християнські заповіді і закони, спиралися на канони Церкви і традиції війська, що й до цього дня свято шанується.

Кожен козак зобов’язаний знати заповіді і Закон Божий, молитися, сповідатися, причащатися, брати участь у церковному житті, відвідувати Божественну літургію, брати участь в хресних ходах, бути захисником Віри Православної.

Військовий священик, духовно окормлює військо і виконує всі служби та молебни, підкорюється правлячому козацькому Архиєрею.

Спираючись на досвід багаторічної роботи Запорізької єпархії з Союзом Козаків України «Військо Запорозьке», духовенство виробило чотири основні напрямки: місіонерське, пастирське, богослужбове, представницьке.

За благословенням правлячого Архієрея постійно проводяться навчальні семінари військових священиків та отаманів.

Складено методичні вказівки, де прописані всі аспекти взаємин між церквою і козацтвом, а так само дитячими козацькими школами «Джур» і «Спас».

Козацькі священики спільно з отаманом, козацькою старшиною складають план всіх козацьких і церковних заходів на рік.

В обов’язковому порядку передбачено участь пастирів в урочистих заходах Війська (прийняття присяги, різноманітні Ради, військово-спортивні змагання), так само як і участь козаків у повсякденному житті єпархії.

Таким чином, завдання військового священства не тільки якомога більше спілкуватися з духовними чадами з числа козаків, а й перейнятися духом козацтва, навчитися жити їм.

Чи треба при цьому говорити, що, проповідуючи Слово Боже, священик повинен забезпечити відповідною літературою свою паланку (курінь, сотню), наповнити бібліотеку (по можливості, звичайно ж) відео і аудіоматеріалами, активно брати участь в організації паломницьких поїздок і походах по святих місцях Церкви і козацтва?

У повній згоді з канонами Церкви і традиціями Війська Запорозького старшиною і духовенством складений звід правил, якими козак повинен керуватися в своєму громадському та особистому житті.

Насамперед, він зобов’язаний регулярно сповідатися і причащатися у свого духівника (це може бути і парафіяльний священик).

Сам же курінний священик безпосередньо бере участь у християнському житті козака, напучує його на добрі справи, відповідає на його питання про віру і будову всесвіту, дає життєві поради, хрестить козацьких діточок, вінчає дорослих козаків і козачок, відспівує покійних.

Для більш активного воцерковлення пастви в канцеляріях самого Війська, його паланок і куренів зазвичай влаштовуються молитовні кімнати, забезпечені всім необхідним (хрест, ікона, свічки, молитвослов, Святе Письмо, свята вода).

Особлива увага приділяється вихованню майбутніх козаків — «Джур».

Виховання козаків, як професійних воїнів починалося з дитинства.

Прекрасно розуміючи всю необхідність виховання нового покоління сучасної Української молоді в глибоко православних і патріотичних традиціях Запорозького козацтва, Союз Козаків України «Військо Запорозьке» величезну роль приділяє дитячому виховання майбутніх козаків.

У Війську Запорозькому діє система шкіл джур, де дітей вчать військовому мистецтву і Закону Божому. У цих школах формується світогляд, духовні цінності і кодекс честі. У складі КВЗН (базової структури СКУ «Військо Запорозьке») зараз діють 10 шкіл джур. В них у вільний від навчання час займаються близько півтори тисячі юнаків і дівчат у віці до 17 років.

Неодмінною умовою прийому в ці школи хлопчиків і дівчаток є їх приналежність до Православної Церкви. Спеціальна програма навчання включає в себе і вивчення Закону Божого, який викладають, курінні священики.

Слід зауважити, що закон України щодо виховання козацької молоді практично відсутній.

Козацький народ займає велике місце в історії Запорізького краю та України. Запорожці залишили по собі добру пам’ять і славу завдяки вмінню успішно захистити свою землю, прекрасно керувати господарством, по батьківськи піклуватися про підростаюче покоління, цінувати й поважати старість.

Саме ці якості і потрібно відроджувати в сучасному козацькому суспільстві.

Держава повинна остаточно визначити юридичний статус козацтва, але й козацтво має навести внутрішню дисципліну, впорядкувати відносини офіцерського та рядового складу.

Справжнє відродження козацтва почнеться тоді, коли нове покоління козацької молоді, виховане на духовно-моральних православних традиціях козацтва, натхненне ідеєю майбутнього процвітання народу України, оновить Військо. Коли всі нинішні козаки зрозуміють, що їх дії і вчинки визначають майбутнє і відмовляться від егоїстичних і корисливих своїх ідей, а на перше місце поставлять служіння Богу і народу.

Джерело: посилання