«ПОВЕРНИСЯ, САГАЙДАЧНИЙ…»

Петро Конашевич Сагайдачний постає дещо окремо в ряду видатних персонажів нашої історії. При тому, що дослідники вважають його одним із засновників українського флоту і навіть вітчизняної системи освіти, фігура Сагайдачного не є об’єктом бурхливих історичних суперечок. Цим він відрізняється від гетьманів Богдана Хмельницького, Івана Виговського або того ж Івана Мазепи, навколо оцінки діяльності яких вже давно точаться суперечки. Втім, в біографії Сагайдачного багато білих плям, не вивчених істориками і сьогодні.

Петро Сагайдачний з’явився на світ близько 1570 року в селі Кульчиці Перемишльської землі Руського воєводства (нині це Самбірський район Львівської області). Спадкоємець православного мелкошляхетского роду Попель-Конашевичів вищу освіту здобув в легендарній православній греко-слов’янській Острозькій академії. Науки осягав разом з Мелентієм Смотрицьким — майбутнім автором «Граматики слов’янської», по якій в XVII-XVIII століттях вчилися і українці, і росіяни, і білоруси. Після закінчення навчального закладу Петро Сагайдачний якийсь час жив у Львові, а потім переїхав до Києва. Тут він був домашнім учителем, а також помічником судді Яна Аксака. У Києві Сагайдачний одружився з Анастасією Повченсюкою. Після Брестської унії 1596-го, яку Сагайдачний не прийняв, він написав полемічний твір «Пояснення про унію», текст якого до наших днів не зберігся.

Чорне море стало «козацьким лиманом»

Коли точно Сагайдачний з’явився на Січі, історики не знають. Називають і 1598-й, і 1601 роки. При цьому Петро Конашевич дуже швидко стає обозним — головнокомандувачем козацької артилерії. Це означає, що Сагайдачний краще всіх січових козаків знав математику і відмінно користувався кутоміром і секстаном — єдиними приладами-помічниками при стрільбі у ті часи. Вже в 1605-му запорожці обирають його кошовим отаманом. Починається епоха козацьких чорноморських походів на легендарних чайках.

У 1606 році січовики з моря увірвалися до фортеці Варни, яка до того вважалася неприступною. Трофеями запорожців стали десять турецьких галер із продовольством, товарами та екіпажем. Коли звістка про це дійшла до Стамбула, розлючений султан наказав перегородити Дніпро залізним ланцюгом та заблокувати козаків. Але навіть така перешкода не зупинила запорожців. Можливо, саме звідси йдуть чутки про перші підводні човни, зроблені з перевернутих козацьких чайок, укріплених по бортах зв’язками очерету для регулювання плавучості.

У 1607-му запорожці провели великий похід на Кримське ханство: захопили і спалили Перекоп та Очаків. У 1608-1609 роках козаки на чолі з Сагайдачним здійснили морський похід: на 16 човнах-чайках увійшли в гирло Дунаю і атакували міста Кілію та Ізмаїл. У 1614-му січовики взяли турецьку фортецю Синоп. Але найвідоміший — похід 1616 року. Тоді запорожці штурмом захопили потужно укріплену турецьку фортецю Кафу (сучасну Феодосію), розгромили її 14-тисячний гарнізон і звільнили безліч полонених. Якщо вірити тодішнім описам, в цій військовій операції брали участь близько 300 чайок з 20 тисячами козаків. За час гетьманства Сагайдачного Чорне море з Турецького озера перетворилося на такий собі козацький лиман, в якому жоден мореплавець не міг відчувати себе спокійно.

Московський похід запорожців

У 1618-му у Речі Посполитої з’явився шанс посадити на трон у Кремль короля Владислава. Здавалося, що Московська держава, змучена смутою та розрухою, не зможе нічого протиставити об’єднаному польсько-козацькому війську. Сагайдачний погодився на похід, але виставив умови: розширення козацької території і чисельності війська, зняття заборон і обмежень православній вірі; визнання судової та адміністративної автономії України.

Король і сейм погодилися, козакам надіслали клейноди. І влітку 1618-го 20-тисячне козацьке військо з південного заходу через Лівни і Курськ пішло на Москву. А польська армія виступила із заходу — з боку Смоленська. Результати цієї операції можна сміливо назвати бойовою нічиєю. Незважаючи на ряд перемог Сагайдачного над російськими військами в Підмосков’ї, війна закінчилася 1 грудня того ж року Деулінським перемир’ям. Причина проста: Москву взяти не вдалося, Польщі забракло грошей на військову кампанію, а трофеїв в зруйнованій смутою країні не було. Козакам дісталася тільки платня, чого їм явно було мало, якщо порівнювати з результатами морських походів на турок.

Козаки на сторожі віри та культури

Двадцятитисячне козацьке військо після Москви не повернулося на Січ, а урочистим маршем увійшло в п’ятитисячний Київ і стало вирішувати питання внутрішнього устрою та свободи віросповідання. Тут же Сагайдачного проголосили гетьманом Київської України та Війська Запорозького. Але поляки погрожували вторгненням. У підсумку довелося Петру Конашевичу укладати Роставицьку угоду 1619 року щодо обмеження козацького реєстру і зосередитися на вирішенні духовно-просвітницьких питань. Так, вже у 1620-му все Військо Запорозьке вступило до Київського Богоявленського братства. Тоді ж був заснований Братський монастир на Подолі в Києві.

Тим часом київське православне духовенство скористалося візитом патріарха Єрусалимського Феофана (на зворотному шляху з Москви на Близький Схід) для відновлення західноукраїнської православної ієрархії. У березні 1620 року Феофан прибув в Україну.

На кордоні його зустрічали запорозькі козаки на чолі з Сагайдачним і з пошаною провели в Київ. А 6 жовтня 1621-го в Богоявленській церкві Феофан висвятив ігумена Києво-Михайлівського монастиря Іова Борецького у сан київського митрополита, Межигірського ігумена Ісайю Копинського в сан Перемишльського єпископа, Мелентія Смотрицького в сан Полоцького архієпископа, а також призначив п’ять єпископів в Полоцьк, Володимир-Волинський, Луцьк, Перемишль і Холм. Згодом всі вони стали відомими борцями за православну віру, освіту і українську культуру. Таким чином, завдяки політиці Сагайдачного була відроджена православна ієрархія, ліквідована після Брестської унії.

«Битва народів» під Хотином

Розорена козаками Османська імперія прагнула реваншу. Оскільки запорожці формально вважалися підданими Речі Посполитої, потрібно було знайти відповідний привід. Його дали самі поляки — влітку 1620-го вони вторглися в Молдову. Польський коронний гетьман Станіслав Жолкевський вирішив, що зможе, як і Сагайдачний, «повчити» турків. Але не вийшло: в жовтні того ж року поляки зазнали нищівної поразки під містечком Цецорою, на березі Прута. Польський король згадав про козаків і закликав їх захистити державу. Треба сказати, що раніше Сагайдачний з усім військом вступив в «Лігу християнської міліції», яка ставила собі за мету вигнання турків з Європи.

Місцем вирішальної битви був прикордонний Хотин на березі Дністра. Об’єднане військо поляків і козаків у вересні 1621 року розгромило 300-тисячну турецьку армію. По суті, запорізькими шаблями Польща була врятована від іноземного поневолення і втрати своєї державної незалежності. Значення подій під Хотином вийшло далеко за межі України і Польщі. З упевненістю можна стверджувати, що перемога у війні зупинила подальше просування султанської Туреччини в інші європейські країни.

Битва під Хотином — останній епізод в багатому ратними подвигами життю Сагайдачного. Поранений в одному з вересневих боїв отруйної татарською стрілою, він важко і довго хворів. 20 квітня 1622-го гетьман помер. Був він похований в Києві в Братському монастирі. Все своє майно Петро Сагайдачний заповів на просвітницькі, благодійні та релігійні цілі.

http://kvzn.zp.ua/?go=news&nomid=47&news_id=440