ОТАМАН МАТВІЙ ІВАНОВИЧ ПЛАТОВ

Матвій ПлатовМатвій Іванович Платов (1751-1818) — видатний воєначальник і легендарний козацький отаман, неабиякий адміністратор. Генерал від кавалерії (1809), учасник багатьох кампаній, герой Ізмаїла, а також один з героїв Вітчизняної війни 1812 року, брав участь у всіх війнах Російської імперії кінця XVIII — початку XIX століття. У 1805 році заснував Новочеркаськ, куди переніс столицю Донського козачого війська. Про нього складали легенди і йому присвячували пісні.

Матвій Іванович Платов народився 19 серпня 1751 року в столиці донського козацтва Черкаську. «Із старшинських дітей Війська Донського» — його батько-козак був військовим старшиною. За народженням належав до старообрядців-попівців, хоча в силу свого положення не афішував цей факт. Батько — Іван Федорович, мати — Анна Ларіонівна, 1733 року народження, у шлюбі у них народилося четверо синів — Матвій, Стефан, Андрій і Петро.

Батько виховував синів традиційно по-козацьки, тобто з раннього дитинства познайомив з верховою їздою, зброєю та легендами про ратні подвиги. Козачата росли здібними: рано навчилися грамоти, але ще раніше — з чотирьох років (!) — вже впевнено їздили верхи.

Матвій отримав звичайну початкову освіту, потім, з 13 років вступив на службу писарем до Військової канцелярії у 1766 році. У 19 річному віці вирушив на першу в своєму житті війну з Туреччиною. У боях з турками проявив хоробрість і мужність, за що йому було присвоєно 4 грудня 1769 року звання осавула та призначено командиром козачої сотні.

Війна тривала: нові битви призвели до нових подвигів та нових успіхів. Матвій Іванович стає військовим старшиною і у 1772 році призначається командувати козачим полком. Тоді отаманові було трохи більше ніж 20 років.

У 1774 році на козачий полк двадцятитрирічного Платова у верхів’ях річки Калалах, при супроводі транспортних обозів, напали війська кримського хана Девлет-Гірея. Козаки відбили перші атаки переважаючих сил ворога, уникли оточення та закріпилися в болотах. Конвоювали вони продовольчі обози, і Платов наказав збудувати укріплення з возів та мішків з борошном. Загін відбив сім лихих атак, завдавши військам Девлет Гірея серйозних втрат. Незабаром підійшло підкріплення. Після цієї події Платова нагородили золотою медаллю. На згадку про бій була також вибита спеціальна медаль. Зміцнилася репутація Платова як самого перспективного молодого козачого полководця та справжнього отамана, який вміє керувати неприборканими, волелюбними воїнами.

У 1782 році на Кубані Матвій Іванович знайомиться з легендарним полководцем Олександром Васильовичем Суворовим, який вже чув про подвиги отамана (ще на початку 1770-х за придунайські та приволзькі бої молодий козак отримав тоді свої перші бойові нагороди). За дії при штурмі Ізмаїла бригадир Платов за поданням Суворова був підвищений до звання генерал-майора і нагороджений орденом Георгія 3-го кл. № 81.

Слід зазначити, що Олександр Васильович Суворов козаків цінував змолоду — як ніхто з полководців некозацького походження. У їх лихій звичці (яка одвіку бентежила європейських військових теоретиків) бачив прообраз армії майбутнього — загартованої, маневреної, вільної від стереотипів військової науки. Придивляючись до суворівських перемог від Семирічної війни до Туртукая, від Фокшан до Сен-Готард, можна помітити, що без козацької розвідки та козачої атаки Суворівська військова школа недієздатна. Рухома козача кіннота в руках досвідченого полководця ставала важливою стратегічною силою для будь-якої кампанії.

Як похідний отаман генерал Платов взяв участь у зубовському Перському поході 1795-1796 рр. Командувач Валеріан Зубов саме Платову зобов’язаний перемогою над персами. Отаман врятував війська від оточення і суворівським натиском переміг ворога.

Матвій Іванович ставав дедалі популярнішим і впливовішим. Але на престол зійшов Павло Перший, і Платов, який мав славу довіреної особи Зубових, виявився в опалі. Слово взяли заздрісники. Імператор повірив доносам та побачив у Платові змовника, який був готовий підняти проти государя Дон.

Спочатку Матвія Івановича відставили від служби, а потім ще й посадили в 1797 році за грати Петропавлівської фортеці. Заарештованого козака заслали в Кострому, звідти — знову в каземат Петропавлівської.

В кінці 1800 р. Павло різко змінює думку про Платова. Сенатський суд виправдав отамана і його визволили з Олексіївського равеліну Петропавлівки. Матвія Платова призначають заступником донського військового отамана В.П. Орлова і похідним отаманом запаморочливої індійської кампанії, яка стала останнім авантюрним задумом павлівського самодурства. Похід з самого початку був приречений на провал не рахуючи вже того, що погано готувався і стратегічно не обмірковувався. Індійська авантюра загрожувала катастрофою, але повертатися в каземат Платову теж не хотілося.

Лише звістка про смерть Павла у березні 1801 р. настигла Платова вже на чолі 27 тисяч козаків під Оренбургом. Новий імператор Олександр I зупинив похід та повернув армію назад.

15 вересня 1801 Матвій Іванович отримав звання генерал-лейтенанта і був призначений військовим отаманом Війська Донського. У 1805 році заснував нову столицю донського козацтва — Новочеркаськ. Багато зробив для впорядкування управління військом.

Вітчизнаня війна: подальша козацька служба

платов2У кампанії 1807 Платов командував усіма козацькими полками діючої армії. Після битви при Прейсиш-Ейлау заслужив популярність та велику повагу. Зумів прославитися своїми лихими нальотами на фланги французької армії та завдав поразки кільком окремим загонам. Після відступу від Гейльсберга загін Платова діяв в ар’єргарді, приймаючи на себе постійні удари від переслідуючих російську армію французьких військ.

На початку Вітчизняної війни Платову було вже під шістдесят. За мірками того романтичного часу — стара людина! Нелегко йому було підкорятися Барклаю: цього мужнього шотландця не звикли сприймати як головнокомандуючого, а вже Платов, який пам’ятав Румянцева, Суворова, Потьомкіна, Рєпніна, до наказів Барклая нерідко ставився з прохолодою.

Козачий корпус Платова входив у 1-у армію Барклая, але з тактичної необхідності зайнявся прикриттям відступаючої 2-ї армії Багратіона. 28 червня здобута перша в кампанії 1812 р. перемога над французами: корпус Платова розгромив 9 ворожих полків. Проти козаків виступила дивізія генерала Рожнецького — польські улани. Дотримуючись давніх інструкцій Суворова, козаки, як казав Платов, «кинулися в дротики» — вишкіл в цій справі був на висоті. Кавалерійський бій закінчився розгромом Рожнецького. «Вітаю Ваше сіятельство з перемогою, з шести полків ворога навряд залишилася одна жива душа, або, можливо, кілька спаслося. У нас втрати невеликі», — писав Платов Багратіону.

Матвій Іванович Платов носив високий чин повного генерала, але через недовіру Барклая і Кутузова, які скептично ставилися до військових талантів козака, під командуванням отамана рідко зосереджували великі сили. У серпні Барклай де Толлі усуває Платова від армії за «нерозпорядливість». Домігся він цього завдяки доповідям царю: «Генерал Платов, як начальник іррегулярних військ, поставлений на занадто високу ступінь, не має достатнього благородства в характері щоб відповідати своєму становищу. Він егоїст і став сибаритом до вищого ступеня. Його бездіяльність така, що я повинен відряджати до нього моїх ад’ютантів, щоб хто-небудь з них знаходився при ньому, або на його аванпостах, для того, щоб бути впевненим, що мої приписи будуть виконані».

Але напередодні Бородінської битви генерала повертають з Петербурга до військ. Як наслідок, сміливий рейд кінноти Платова і Уварова у розпалі Бородінської битви вдарив по тилам Наполеона, чим значно послабив наступальний удар Великої армії.

Діяльність обох генералів викликала незадоволення Кутузова, який або більшого очікував від рейду, або просто дав волю давньому своєму роздратуванню, причиною якого стала вільна поведінка отамана.

Кутузов відкликав гвардійців Уварова і козаків Платова назад, перервавши атаку до третьої години дня. Тим часом саме козаки взяли у полон півтисячі французів. Платов і Уваров не були у списках нагороджених після Бородіна. За рядом свідчень, не брав участі генерал від кавалерії і в військовій раді у Філях.

Незабаром після Бородіна Кутузов на деякий час усуває Платова від командування корпусом і отаману великих зусиль коштувало повернути свою роль в діючій армії. Єрмолов писав: Кутузов «не мав твердості змусити Платова виконувати свою посаду, не смів рішуче стягнути за упущення, мстився за колишні йому невдоволення і мстив низьким і таємним чином». Ось і пішли гуляти чутки про Бородінський запій Платова, який, мовляв, не діяв цілий день і не виконав наказу головнокомандувача. Не раз Платова критикували за невміння командувати великими військовими з’єднаннями, за неуважне ставлення до піхоті і артилерії. Адже його стихією була кіннота, несподівані рейди і сутички. І в цій якості Платов був корисний армії як ніхто інший. В кінці ж кампанії Кутузов змінить вій гнів на милість: «Вшанування моє до Війська Донського і подяка за подвиги їм протягом кампанії 1812 р., які стали найголовнішою причиною винищення ворога».

За подвиги в справі вигнання Наполеона з Росії Матвій Іванович Платов отримує графський титул з девізом «За вірність, хоробрість і невтомні труди». Царський указ за клопотанням Кутузова було підписано 29 жовтня 1812-го.

У листопаді Платов зайняв Смоленськ і розбив війська маршала Нея під Дубровною. Біля Ковно, обійшовши армію Нея по Неманському льоду, козаки кинулися в переможну атаку. Поранений маршал Ней дивом врятувався від полону.

На початку січня 1813 року Платов, перейшовши кордони Пруссії, оточив Данциг. Європейська слава козаків зміцнилася закордонними походами.  У вересні сформований особливий корпус Платова, діючи автономно від основної армії, як правило, маневрував в тилу ворога та здійснював несподівані атаками.

Матвій Платов супроводжував імператора Олександра в поїздці по Британії у 1814 р. Колоритний козачий генерал, що бив Наполеона, здобув у Європі небаченої слави. Всюди його зустрічали оваціями. Оксфордський університет присвоїв йому ступінь доктора права, ім’ям Платова названий вісімдесяти гарматний лінійний корабель англійського флоту. Захоплений натовп лондонців носив козака на руках, а скільки вина випито за його здоров’я…

Після європейського тріумфу старий отаман більше не брав участі в боях, а всі сили віддав адміністративному керуванню Донським краєм. Полководницький авторитет допомагав Платову-політику. З нього вийшов справжній козацький імператор, який одним поглядом вмів керувати людьми, а гострим слівцем зсував з місця адміністративні гори. Помер отаман Матівй Платов 3 січня 1818 року у своєму маєтку під Таганрогом. Для козаків він понині — герой із героїв, його ім’я згадується в численних піснях. Похований у Новочеркаську.