ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ КОЗАКІВ ДО ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ

Козацтво як військовий стан мало свій організаційний устрій і несло військову службу на особливих умовах. Слід зазначити, що й після руйнування Запорізької Січі у 1775 році козацтво залишалося значною військовою силою Російської імперії. Так, станом на 1904 рік в 11 козачих областях, які займали площу майже 608 930 км.кв., на 7305 тис. осіб населення припадало 3381,6 тис. служивих козаків, тобто практично половина.

На службу козак прибував, як правило, на своєму коні, в своєму обмундируванні, зі своєю зброєю і в цілому підготовленим до ведення бойових дій.

козацтвоПідготовка до військової служби починалася з самого раннього віку, можна сказати, з появою дитини на світ. Новонародженим дарували рушниці, патрони, порох, кулі, лук і стріли. Все це розвішувалося на стіні поруч з місцем, де лежала мати з сином. Після закінчення сорока днів, після того як мати виконувала очисну молитву, батько одягав на дитину портупею від шашки, і, притримуючи холодну зброю своєю рукою, садив дитину на коня, потім повертав матері, вітаючи її з народженням козака. Коли ж у маленького прорізувалися зуби, батьки знову садили його на коня і везли до церкви, де служили молебень. Трирічні хлопчики вже вільно їздили на коні на подвір’ї, а в п’ять років вже скакали по степу. Стріляти вчилися з семи років, рубати шашкою — з десяти.

Синам козацьких офіцерів часу на дитячі пустощі відпускалося менше, ніж синам простих козаків. Як правило, з п’яти-семирічного віку батьки забирали їх з собою на службу, а часто — й на війну.

Общинний характер навчання і виховання у козаків висловлювався в тому, що про молоде покоління дбали не тільки сім’ї, але і вся станиця, що призвело до появи інституту громадських вихователів — свого роду наставництва старшого покоління. Наставником зазвичай був хрещений батько, при цьому як би доповнюючи кровного батька. Якщо рідний батько виявляв надмірну м’якість щодо свого сина, то хрещений «поправляв справу» суворістю, в результаті чого визначався необхідний баланс у вихованні підлітка.

З 12 років козачка починали водити на коло, запрошувати на інші громадські заходи, де він засвоював манеру спілкування козаків один з одним, і перш за все молодших зі старшими, осягав тонкощі прийняття рішень в козацькому середовищі, переймався духом патріотизму, гордості за свій рід, свою станицю. Таким чином, юнак, що називається, з дитинства знав своє призначення — військову службу, на якій він повинен зарекомендувати себе не гірше, ніж старші товариші та брати.

До 1835 року на козачу службу забирали всіх — і старих, і молодих, хто тільки міг носити зброю. З 1835 року всі козаки, крім духовенства і калік, служили 30 років: 5 років дійсної служби і 25 в запасі. З 1863 року 25 років служби в запасі скоротили до 15. Згідно із законом 1875 року служити зобов’язані були всі козаки з 18 років зі своїм спорядженням і конем: 3 роки підготовчих, 12 років дійсних, 5 років запасу, а потім військове ополчення. Причому козак був прив’язаний до свого війська, за його межі він не міг виїхати без особливого дозволу і, повернувшись додому після першої черги служби, ще кілька років повинен був утримувати стройового коня.

За реформою 1874 року козацькі полки стали ділитися на три черги. Полки 1-ї черги, що складалися з козаків 21-25 років, несли службу на кордонах. Штаби і офіцерські кадри полків 2-ї і 3-ї черг перебували на території козацьких областей. У разі війни вони поповнювалися козаками 25-33 років і виступали на театр військових дій. Козаки «запасу» становили окремі сотні і теж виступали на війну. У крайньому випадку могло формуватися ополчення з козаків, які вибули за віком з «запасу».

Змінилося тактичне застосування козацьких полків. Частина з них увійшла до складу кавалерійських дивізій разом з драгунськими, уланськими і гусарськими полками. Але значна частина перебувала в окремих козацьких дивізіях. В цілому роль козацьких полків підвищилася, так як регулярна кавалерія за кількістю була скорочена майже наполовину.

Для підготовки козацьких офіцерів були створені спеціальні військові навчальні заклади. Так, на Дону в 1869 році відкрилося Новочеркаське козаче юнкерське училище, а в 1883 році — Новочеркаський кадетський корпус.

Козачі формування по суті перестали бути іррегулярними і все частіше виступали як постійний готовий мобілізаційний ресурс регулярної армії, який використовувався там, де від дій армії потрібна стійкість і витримка, помножена на сформоване століттями військове мистецтво.

Особлива роль козацького виховання фіксувалися у спеціальних рекомендаціях і посібниках: настановах, заповідях-заборонах, заповідях-дозволах, порадах у вихованню, а також в прислів’ях і приказках.

Як наслідок, козацтво як стан змогло на протязі століть виховувати мужніх воїнів, які сумлінно несли військову козацьку службу та мужньо захищали кордони своєї країни

За матеріалами Соловйова Д.М.