Як козаки новий рік святкували

Висока політика, пияцтво, карти і музикування – все це за доби Гетьманщини вміщали зимові свята.

Новий рік – досить молоде з погляду історичної перспективи свято. Традиційний християнський календар, який довгий час панував у побуті та офіційному літочисленні, ділив рік на інші періоди, що збігалися з найважливішими віхами життя Всевишнього. Черговий рік цілком логічно розпочинався з Різдва Христового – одного з найбільших християнських свят. Літочислення від Різдва Христового й відповідно святкування нового Божого року, як писали в тогочасних літописах, відомі на українських теренах вже з XIV століття. Нині ми звикли до того, що згідно з православною традицією Різдво замикає цикл новорічних свят, а в католиків, навпаки, розпочинає. Насправді ж святкування Різдва християнами західного та східного обрядів припадає на ту саму фіксовану дату – 25 грудня, але в католиків за сучасним гри­горіанським, а в більшості православних церков, згідно з традицією, за старим юліанським календарем, що різняться хро­нологічною дистанцією в 13 діб.
 
 
Стереотипно вважається, що літочислення від 1 січня в нас поширилося після указу Петра І 1700 року, яким у Росії замість архаїчного і незручного візантійського календаря (відповідно до нього рік розпочинався 1 вересня) запроваджувався новий юліанський. Насправді ж «першосічневий» рік в Україні став поширюватися вже з ХV століття, а протягом наступних 300 років ця практика остаточно усталилася. Не принесла жодних новацій у його святкування й царська вказівка влаштовувати маскаради, «огненные потехи и в знак веселия друг друга поздравляти»: на відміну від аскетичних московських порядків, де раніше Новий рік був лише церковним святом, на Гетьманщині його відзначали, як і за річпосполитських часів, із бучним розмахом, притаманним козацькій та шляхетській вдачі.       

Дозвольте запросити!

Скляний посуд. XVII - XVIII ст.На Різдво до столиці з’їжджався весь тогочасний бомонд: духовенство, генеральна старшина, полковники, урядники найбільших центральних установ, російський генералітет та офіцерство. Старосвітський пан прибував на святкування до столиці цілим кортежем – найчастіше з родиною та в супроводі челяді, візників, кухарів і конвою надвірних козаків-куріньчиків. У фурах та колясках за ним доправляли всі потрібні «люксуси»: парадний одяг, посуд, харчі й трунки для бенкетів, меблі, подарунки знайомим і високопосадовим патронам. Відомий мемуарист XVIII століття, модник і гульвіса, генеральний підскарбій (міністр фінансів) Яків Маркович у своєму щоденнику не раз ремствував на те, як глухівські міщани нечувано підвищували ціни на оренду будинків і продукти в переддень свят. Дрова ж і свічки, без яких годі було ­уявити святковий затишок, могли коштувати дорожче від чорної ікри!
 
Урочистості починалися ще з ранку. Допущені до гетьманського двору старшини являлися віддавати вітання й «поклони» – дарунки, як того вимагала тогочасна куртуазність. Найчастіше дарували смаколики й екзотичні речі: кав’яр (чорну ікру), помаранчі та лимони, привезені з південних країн вина й конфекти (зацукрені плоди і фрукти), тростини, годинники, шовкові пояси й хустки. Посполита публіка ходила вітати й кланятися місцевим урядникам простішими презентами: цукровими головами, здобними калачами і золотими дукатами.
 
Особливий обряд мали служителі Генеральної військової канцелярії (про­образу козацького уря­ду), які ходили вітати ясновельможного на чолі з генеральним писарем, виголошуючи на честь гетьмана святкову орацію, складену за канонами києво-могилянського віршописання. Обраних козацьких аристократів могли запросити після цього на легкий обід, по закінченні якого всі разом із почтами й надвірним військом урочисто виїжджали до різдвяної літургії, що влаштовувалася в якомусь із найбільших столичних соборів. По закінченні молебну і появи на небі символічної першої зірки в рейментарському палаці розпочинався бенкет, тривалість якого ніколи не нормувалася: гуляли стільки, скільки були спроможними господар і гості.
 
Новомодною фішкою святкувань XVIII століття були феєрверки і салюти. Ними відало серйозне військове відомство – Генеральна артилерія, що за кілька днів витрачала на втіху столичної тусовки мало не половину свого річного запасу пороху і петард. На відміну від сучасних доморощених петардників, споряджених китайськими пукавками, козацькі феєрверкери-гармаші були справжніми митцями. Окрім влаштування ракетно-бом­бо­вих симфоній, вони вмі­ли викладати з порохових свічок і ґнотів фігури-вензелі з ініціалами гетьмана та запрошених VIP-персон. Не пас задніх і старосвітський «шоу-бізнес», об’єднаний при гетьманському дворі в цех Генеральної військової музики. Виїзди пишно вбраних кавалькад і зустрічі високих гостей супроводжували довбиші (литавристи) й сурмачі, а ось при святковому столі вигравали модні на той час оркестри ріжків, співали кантів хори спудеїв та канцеляристів. 
 
Після різдвяного посту публіка особливо не стримувалася, тож на пиятиках нерідко траплялися сварки і дуелі, до яких мали особливу схильність підпилі російські офіцери. 
 
Нарешті, вінчало зимові урочистості свято Богоявлення Господнього. На Водохрещу, окрім урочистого молебню, влаштовували салют із гармат і мортир, які розставляли прямо на кризі річки Єсмань поряд з освяченою «йорданню».

Свято шлунка

Бокал для вина. Скло, XVIII стЩо є неодмінним атрибутом новорічного столу? Правильно, шампанське! А раніше? Ігристі вина з’явилися на європейському ринку саме в XVIII столітті як синтез вдосконаленої французами виноробної технології та винайденої англійцями спеціальної пляшки, що могла витримувати додатковий тиск. Білі ігристі вина коштували надзвичайно дорого й до того ж були рідкісними – в Україні їх отримували через Гданськ і Вроцлав, сплачуючи за пляшку втричі дорожче від найдорожчих вин. Якщо зараз сфальсифікований бульбашковий напій може зашкодити вам хіба нудотою і головним болем наступного ранку, то 300 років тому жарти з ним були погані. Ласі до грошей підробники фальшували дорогий напій на основі вина й неорганічних барвників, додаючи для «ефекту» негашене вапно, від чого пляшки з фальсифікатом нерідко роз­ривало прямо в шинках і ви­нарнях!
 
Та більшість козацьких аристократів за святковим столом віддавали перевагу традиційним для регіону, але все одно дорогим імпортним винам: рейнвейну, мальвазії, волоському. Горілки й настоянки посідали в рейтингу почесне друге місце. Особливої очистки гданські горілки і домашні міцні напої подавали перед застіллям як аперитив або ж із гарячими стравами. Утім, чистою оковитою бавилися хіба що гурмани або ж відверті п’яниці. Більшість панства і нечиновного люду вподобали настоянки (помаранчеві, кминові, анісові, вишневі, персикові й грушеві), які в умовах ще недостатньо вдосконаленої технології перегонки та очистки спиртів пом’якшували й урізноманітнювали смак трунків.
 
Меню бенкетного столу («потрави і легкомини», як тоді казали) залежно від свята мало свою специфіку й черговість перемін. Святвечір, звісно, не обходився без традиційної куті, яку, щоправда, подавали переважно при посполитому столі. Її замінником на пансько-стар­шин­ському бенкеті були калачі й булки з маком та родзинками. Неодмінний атрибут різдвяних і новорічних учт – м’ясні страви. Що більше їх було, то багатшим і пишнішим вважався стіл. У селянській або козацькій господі та шинку – це найчастіше ковбаси, вуджена й в’ялена шинка, смаженина, у старшинській і гетьманській світлиці – дичина, печені й смажені поросята, індики, печеня з квашеною капустою, паштети, а також численні закуски: млинці, фарширована печінка, печериці в оцті, осетрина. Вінець будь-якого старосвітського бенкету – десерт, на підготовку якого марнославні господарі не шкодували грошей, а рідкісні продукти та інгредієнти могли завозитися ще з літа. Якщо кава, шербет і марципани в козацькій Україні через близьке сусідство зі Сходом не були дивиною, то західні смаколики – безе, пудинги, тістечка – мали більший попит.
 
Хто з нас не відчував знесилення після шереги новорічних свят? Реакція цілком незнайома козацькій добі, за якої надмірне пиття вважалося нормою. Та й не тільки в Україні: барокова культура оспівувала вакхічні веселощі й розгульне бенкетування – ознаки здорової й життєлюбної вдачі. Призвичаєність до великого пиття об’єднувала козацьку сірому і вищих державних достойників. 79-річний гетьман Данило Апостол так відсвяткував відкриття свого нового палацу в Глухові, що зліг майже на цілий рік. А ось чергових бенкетів з нагоди нового 1734 року рейментарське здоров’я вже не витримало, й Україна на довгі 16 років опинилася без гетьмана, потрапивши під правління російських намісників. 

 

Джерело