Величний Дніпро

Дана публікація розрахована на дітей шкільного віку, а також всіх, хто прагне поглибити свої знання з історії козацтва.

Грізними та непривітними були Дніпровські пороги для чужинців. Сюди не могла досягнути ані рука королівського чиновника, ані укази самого короля. Саме Дніпровські пороги робили запорожців недосяжними. 

Кожний Дніпровський поріг мав назву: Кодацький, Сурський, Лоханський, Звонець, Ненаситець, Вовниги, Будило, Лишній та Вільний.

Деяким порогам запорожці давали свої назви. Наприклад, Ненаситець (він знаходився посередині порожнистої частини Дніпра) називали Дідом. Цей поріг перетинав течію дванадцятьма скелями, через які перепадала бурунами стрімка вода. 

Нелегко було проходити цей поріг без досвідченого провідника. Але серед козаків було їх чимало. Вони знали, що посередині між скелями існує так званий «козацький хід». Він вихлявся у різні боки, та козаки могли провести по ньому не лише човен, а й пліт.

Старі люди казали: «Тільки покропить Дід людей піною, налякає трохи та й пустить далі.»

Найбільший водоспад був на Ненаситцеві, який знаходвися по правому березі. Це місце порога козаки називали «пеклом», бо його висота досягала 7 м, і вода тут вирувала і течією миттєво тягла за собою.

Окрім порогів, на Дніпрі були «забори» — невеликі скелі, які стирчали з води.

Важко доводилося йти по течії через Дніпровські пороги, та ще важче — проти неї. На кожному порозі козакам доводилося перетягати човни попід берегом, а надеяких ділянках вони брали човни на плечі й переносили суходолом. 

Довіка: На схід від Дніпра простягалася велика рівнина. Західний берег прорізали скелясті байраки, порослі дубовими гаями. Вони піднімалися над Дніпром, і тому землі, які знаходилися на захід від Дніпра, називали Наддніпрянщиною.

За останнім порогом Дніпро широко розливався, утворюючи численні притоки, луки, острови. Ця територія називалася Великим Лугом.

Серед багатьох островів Великого Лугу, багнистих боліт, серед непроглядного очерету, одвічних лісів міг не загубитися тільки той, хто відмінно і в усіх подробицях знав цю територію. Бо інакше одна, навіть незначна помилка, один необережний крок могли призвести до загибелі.

Та саме ця дикість і неприступність приваблювали низовиків, тому Великий Луг був важкодоступним як для литовських та польських загонів, так і для бусурманських орд.

З розповіді одного з давніх мандрівників до наших днів дійшли свідчення, що дрібних островів на Великому Лузі налічувалося понад 10000. Вони були вкриті такою густою травою, таким непроглядним очеретом, що взимку сніг падав, та не досягав землі і утворював велику снігову шапку. Коні, розгортаючи сніг копитами, могли пастися цілу зиму. Влітку трава була такою соковитою та високою, що з неї видно було лише голови коней, а від волів виднілися тільки роги.

Козаки влаштовували засідки на переправах через Дніпро, якими найчастіше ходили чужинці. 

На степових пагорбах запорожці споруджували вежі, на яких у діжках зі смолою розпалювали вогнище. Сторожа з подальших місць, сприйнявши той знак, і собі розводила вогнище. Так за одну ніч усі козаки знали про наближення ворога. Тому басурманам майже не вдавалися раптові напади.

Далі буде…

За матеріалами «Гетьмани України». — Харків: Промінь, 2011.