Бусурманська неволя

Дана публікація розрахована на дітей шкільного віку, а також всіх, хто прагне поглибити свої знання з історії козацтва.

бусурманська неволяНайлютішими ворогами запорозьких козаків були татари, які ходили на українські землі за бранцями, як за своєю власністю і нещадно грабували їх.

Довідка: Одним із головних джерел прибутку татар були бранці (полонені). Тільки протягом 1450-1586 рр. було зафіксовано 86 великих набігів татар.

До середини XV ст. південь і центр України перетворилися майже на пустелю. Київ став прикордонним містом, а на південь населення майже не було, бо татари пограбували, зруйнували і спалили багато селищ.

Кожна навала ставала страшним лихом. Гнобителі підпалювали оселі, зганяли людей з усіх околиць до одного місця, де вирізували старих і непридатних до невільницьких робіт. Немовлят топтали кіньми. Бранців татари ділили між собою.

Після розподілу татари зв’язували невільників і тягли через степи до самісінького Криму.

Не кожний міг витримати таку «подорож». Роз’ятрені, скривавлені степовими будяками ноги не слухалися. Деякі невільники падали й волочилися за кіньми, доки бусурмани не добивали знесилених, залишаючи їх серед степуна поталу хижим звірам та птахам.

У Криму полонених розпродували. Найгірше було чоловікам, які потрапляли на турецькі галери. Бідолах приковували до весел і змушували гребти без відпочинку і вдень, і вночі.

Важкою була й доля жіноцтва. У неволі їх чекали приниження та знущання. Деяких молодиць гарної вроди заможні бусурмани купували для своїх гаремів. 

Незважаючи на татарську небезпеку, з кожним роком кількість тих, хто хотів вирушити у степи, стає дедалі більшою. Цьому сприяють і чутки про багатства Дикого поля, які поширюються серед населення.

Наприкинці XV ст. з’являються так звані «козаки-уходники». Так називали селян і городян, які на теплий період йшли на промисли з дозволу панів. За це козаки повинні були віддавати 1/10 здобичі. 

Довідка: Уперше слово «козак» згадується в первісній монгольській хроніці 1240 року. Наприкінці XV ст. «козак» означав вільну, незалежну людину, шукача військових пригод. Перша офіційна згадка про запорозьких козаків датується 1489 роком: у складі війська польського князя Яна Альбрехта в авангарді діяв загін з запорізьких козаків, які добре знали місцевість.

У степах козакам не раз доводилося вступати в сутичку з татарами, які використовували козацькі землі як пасовища для своїх табунів. 

У ці часи багато козаків гинуло і потряпляло у полон. Але й козацькі ватажки побивали татар, відбирали худобу та зброю. Здобич козаки ділили між собою — народжувалися перші козацькі закони.

З кожним роком кількість ватаг «уходників» збільшувалась. Чимдалі вони зміцнювали силу козацтва. 

Стикаючись з татарами, козаки переймали окремі слова, зброю, а головне — бойові прийоми. Це дуже важливо! Бо щоб навчитися існувати поряд з сильним ворогом, треба обов’язково знати всі тонкощі його бойової тактики.

У ці часи козацькі ватаги, як правило, діяли окремо одна від одної. Тому не могли вести широких бойових дій. 

На початку XVI ст. пани, власники великих земель степного прикордоння, організовують оборону населення (їхні замки були єдиним захистом, куди люди ховалися під час нападу татар). Вони вперше залучають козаків до так званої польової сторожі. 

«Сторожа спочатку не була постійною, а тільки на час потреби, коли вистерігали людейнеприятельських», та в часи польових робіт, щоб забезпечити захист селянам, які працювали в полі.

Довідка: Найвидатнішими організаторами оборони прикордонних земель були К.Острозький, С.Полозович, П.Лянцкоронський, О.Дашкович, Б.Претвич та ін. Вони стали не тільки оборонцями, а й водили козаків у славні бойові походи до Криму і визволили чимало бранців.

На початку XVI ст. сучасні українські землі були поділені між п’ятьма державами: Литва (Київщина, Волинь, Східне Поділля), Польща (Західне Поділля, Галичина, Холмщина), Московське князівство (Чернігово-Сіверські землі), Угорщина (Закарпаття), Молдавія (Буковина).

Козацтво зароджувалося у різних краях України: на Дніпрі, на Південному Поділлі, на Чернігівщині, Волині та ін.

На південь від Канева, Черкас, Білої Церкви, Вінниці, Брацлава, Кам’янця землі були незаселені. Саме ці прикордонні міста межували з Диким полем.

Козаччина народжувалась і поширювалася на території, яка межувала зі степами. Тому з’явилося прислів’я: «Степ да воля — козацька доля». Для козаків воля починалася там, де починався вільний степ, і поза степом не було ані козаків, ані волі.

Далі буде…

За матеріалами «Гетьмани України». — Харків: Промінь, 2011.